Доктор медичних наук за спеціальностями «хірургія та ендокринологія», хірург вищої категорії Микола Гульчій відомий не лише в Україні, а й за кордоном. Справою свого життя Микола Васильович обрав медицину ще з юності. Професію опановував із завзятістю, працьовитістю та любов’ю до навчання. Саме за ініціативою Миколи Васильовича у 1994 році було створено Київський міський центр хірургії та реабілітації хворих з патологією щитовидної залози. А згодом Микола Гульчій ініціював створення Київського міського клінічного ендокринологічного Центру — найкращого в Україні.
У мене завжди були амбіції щодо життя. Якщо я грав в футбол, то мав бути кращим, значить наша команда однозначно повинна здобути перемогу
Скажіть, що мотивувало Вас завжди рухатись далі?
У мене завжди були амбіції щодо життя. Якщо я грав в футбол, то мав бути кращим, значить наша команда однозначно
повинна була здобути перемогу! Якщо їхав у будівельний загін, то був командиром. Якщо брався за ту чи іншу справу – повинен бути успішним! Це в характері! Можу з упевненістю сказати, що будь-яке досягнення – це все тільки праця!
А як же тоді такий аспект в житті, як підтримка та віра оточуючих? Чи була вона у вас?
Так, підтримкою для мене була і є зараз моя родина! Дружина Олеся Петрівна Гульчій — доктор медичних наук, представник України в Постійному Комітеті Європейського Бюро ВООЗ, проректор, академік Академії наук вищої освіти України, член Координаційної ради МОЗ України з розробки нормативно-правової бази системи охорони здоров’я. Ми разом виховали дочку – Мар’яну, яка також пішла родинним шляхом. Мар’яна Миколаївна — лікар ендокринолог-гінеколог. Проходила навчання
у Швеції, захистила міжнародну дисертацію. Радію, що моя сім’я, фактично, розпочала династію лікарів!
Світова асоціація ендокринологів-хірургів внесла ваше прізвище до десяти найкращих спеціалістів світу в галузі ендокринної хірургії. Чи можна це визнання вважати визнанням хірургічної ендокринології в цілому в Україні?
Ендокринна хірургія — доволі молода галузь медицини. У витоків вітчизняної школи ендокринної хірургії стояли такі видатні професори, як Горчаков, Черенько та його учень Степаненко. Горчаков став першим ендокринологом в Україні. Саме йому вдалось відкрити перше в Україні відділення ендокринної хірургії, за рік перед аварією на ЧАЕС. Після Чорнобильських подій до нас в Україну приїжджало багато делегацій зі всього світу, в тому числі зі США. Мене та моїх колег-спеціалістів у 1989 році запросили для обміну досвідом у США. Ми перебували в клініці Північної Кароліни та інших наукових закладах, і я відверто пишався тим, що було на той момент у нас в країні, на відміну від західних колег. Це стосувалось рівня техніки проведення операцій. В той, час коли в Україні їх робили за 30 хвилин, там цей процес міг тривати декілька годин.
Після повернення зі США, я поставив перед собою мету: створити в Україні центр, де пацієнти із захворюваннями ендокринних органів змогли би пройти завчасну діагностику та лікування, у тому числі і хірургічне, якщо це буде необхідно. Це все було непросто реалізувати, але вдалось! У 1994 році ми відкрили Київський міський центр хірургії та реабілітації хворих на щитовидну залозу. Були підготовлені спеціалісти, які пройшли стажування за кордоном, закуплено нове сучасне обладнання. У Центрі почали робити ультразвукові дослідження, біопсію й отримали можливість вивчити пухлину, ще до операції. Успішно вирішувались й інші медичні проблеми. Наприклад, вростання злоякісних пухлин у дихальну трубку, сусідні органи, судини. Зазвичай видалення органів вело до інвалідності пацієнта одразу після операції. Ми ж в свою чергу застосу вали методику кріохірургії, що раніше широко використовувалась у гінекології, це було ефективно. Центром було отримано багато патентів не тільки на цю, але й на інші методики.
Чи є в світі аналогічні клініки, в яких можна переймати досвід?
Подібних спеціалізованих центрів за кордоном не існує. Так, є клініки, що розвивають цей напрямок, але їх також не можна назвати профільними. Немає спеціалізованих закладів, що надають допомогу пацієнтам саме із захворюваннями щитовидної залози. Той факт, що такий Центр є у нас, можна без перебільшень назвати досягненням.
Можна сказати, що Ви виступаєте за спеціалізацію лікарів?
Так, я виступаю за спеціалізацію. Наші ендокринні хірурги не тільки не поступаються західним хірургам, але й у більшості
набагато технічніше їх. Достатньо подивитись на статистику ускладнень після операцій. Наші методики дозволяють оперувати без ускладнень. Наприклад, у США – припустима норма ускладнень до 10% від усіх операцій на щитовидній залозі. Наш показник – 0,6%. На сьогодні ми – найпотужніший Центр в Україні. Зараз працюємо над матеріальною базою. Зокрема, розробляємо медичне завдання на перший корпус, він буде осучаснений, щоб ми були конкурентні в Європі, бо в Україні у нас конкуренції немає.
Зараз багато говорять про медичну реформу – хтось підтримує, хтось навпаки. Яке ваше ставлення?
Я дивлюсь на ситуацію, що складається в нашій країні з різних ракурсів. По-перше, будучи членом Міжнародної асоціації вчених-ендокринологів, зокрема спостерігаючи за досвідом колег-іноземців, я скажу, що треба прагнути до конкуренції! Так, шкода, що багато закладів може скоротитись, але конкурентна боротьба це і передбачає! По-друге, необхідно стимулювати бажання медиків покращувати свою кваліфікацію, щоб бути конкурентним. Оскільки якщо не буде конкуренції між лікарями, то один, наприклад, буде весь день, умовно кажучи, «пити каву», а інший з ранку і до вечора працювати, а отримувати зарплатню будуть однаково. Це нечесно! По-третє, потрібно страхування! З нашим Центром мають угоду близько тридцяти страхових компаній. Адже пацієнти не повинні хвилюватися, де взяти ті чи інші ліки, цим повинен перейматись медичний заклад. Уся Європа так працює, а ми тільки починаємо! Узагалі говорити немає про що, адже треба працювати! Кожен українець, якщо хоче щось критикувати, повинен одразу пропонувати альтернативне рішення. Говорити ми вміємо, а от робити досі не навчились!
(PT#3 від 11.09.2017р.)